Революцію Гідності згадують по-різному: у когось такий досвід був вперше, а хтось – чітко пам’ятає ще й Революцію на граніті і з хвилюванням говорить про Помаранчеву. Однак дещо залишається назавжди – спогади, які час від часу змушують спинитися і згадати той самий зимовий Майдан.
«Такої глибини трагізму і водночас такої урочистості, піднесеності, віри в перемогу, мабуть, в індивідуальному житті жодній людині не відчути. Гостре відчуття, що ти перебуваєш в епіцентрі історії. Всією шкірою відчуваєш: це стрибок нації в її якісному зростанні. Нація, яка спромоглася на таке, стала іншою», - розповідає професорка Марія Моклиця. І додає, що найбільш яскраві спогади пов’язані з людьми: «Одна дівчина на ходу промовила: «Звідки взялася тут така неймовірна кількість справжніх чоловіків? Я думала, що це вимираючий вид…». Люди були дивовижні. Кожен день вщерть насичувався враженнями від нових знайомств. Майдан скріплював віру в Людину».
Працівник відділу молодіжної політики і соціальної роботи Анатолій Бабула пригадує тих кілька днів на Майдані як щось дуже особливе. «Одного дня із сім’єю зрозуміли, що набридло сидіти і спостерігати за всіма подіями лише по телевізору. Хотілося підтримати тих, хто був у вирі. Зібралися, взяли різних продуктів для волонтерів: консервацію, картоплю, сало. Склали прапора і поїхали. Це була перша половина лютого. Атмосфера на Майдані в той час була дуже особливою. Здавалося, ніби потрапляєш в іншу республіку. Усі там були добрими і дуже дружніми. Усі вірили в перемогу і нову Україну».
Для Володимира Собчука, директора бібліотеки ВНУ ім. Лесі Українки, це була третя революція. Третя й дуже символічна. Згодом він буде боронити державу на Сході. «Я приїхав до Києва 21 лютого. Це був день прощання із загиблими, день похорону після жорстокого розстрілу «Беркутом» українців, які хотіли змін. Вразило те, що центральна частина міста була вся в крові. Зокрема, на тому місці, де розстрілювали і вздовж Інститутської була жахлива, гнітюча картина: кров, мізки і сліди від пострілів. У той момент я розумів, що сталося щось велике й безповоротне».
Спілкувалася Ольга ЮРЧУК