20 жовтня розпочався тиждень факультету міжнародних відносин. У його програмі – відкриті заняття, дискусії, круглі столи, тренінги, вікторини, студентські посиденьки й інші заходи.
Дрес-кодом першого дня стала українська вишиванка. Близько двох сотень студентів-міжнародників та їхні наставники зібрались у фойє факультету для урочистого відкриття тижня, перегляду відеороликів про факультет міжнародних відносин. Патріотичне спрямування та інтерес до національної побутової культури продемонструвала заочна екскурсія в університетський Музей етнографії Волині та Полісся «Вишитий рушник – оберіг родини та єдності України», яку провела його завідувач, кандидат історичних наук Світлана Чибирак.
Така тематика не випадкова, адже вишитий рушник – високого рівня сакральності предмет. Він супроводжує людину, починаючи від народження. Рушники, враховуючи їхню велику магічну силу, використовувалися в різних життєвих ситуаціях: під час календарно-обрядового циклу, господарських робіт як предмет побуту та для створення теплої атмосфери дому, хлібом-сіллю на рушнику зустрічали дорогих гостей, під час родинних свят, особливо у весільному обряді. Для огляду присутніх було представлено близько двадцяти рушників: тканих – одно- та різноколірних; виконаних різною технікою – хрестиком, гладдю, протягом, стебловим швом; буденних та обрядових.
Умовно виділено такі етапи: підготовка до вишивання рушника (підбір полотна, орнаменту, голок, ниток), його початок, вишивання традиційних елементів та закінчення.
Завідувач Музею етнографії Волині та Полісся, кандидат історичних наук Світлана Чибирак демонструє традиційні українські рушники
Інтерес молоді викликали весільні рушники, тому Світлана Вікторівна звернула увагу на ті традиції, які варто врахувати, починаючи роботу: весільний рушник мали вишивати дівчата особисто, або ж мати для своєї дитини чи хрещена мати; перед початком вишивання слід помолитися і вимити руки, щоб очистити себе як фізично, так і духовно; голку варто купувати в понеділок, а починати рукоділля найкраще зранку в четвер; під час роботи не можна думати про погане, сваритися (в подружнє життя потрібно нести лише світлі та радісні думки); рушник має бути двостороннім, не вузьким (від 45 см.) та досить довгим – на довге подружнє життя, але обов’язково полотно має бути суцільним (щоб молоді нерозлучилися); традиційними кольорами є червоний та чорний (інколи замінюють на синій); не можна робити вузликів з виворітного боку, довгих протягувань нитки чи перехресних протягувань (лицьова сторона для людей: те, що робимо, а виворітна – для Бога: те, що думаємо, якщо виворіт неохайний, то й життя подружньої пари буде лише на показ); огріхи не випорюють, бо життя теж не можна прожити без помилок; особливо ретельно слід продумати візерунок, адже, вишиваючи рушник, вишиваєш свою долю; певними мітками на вишивці вирізнити чоловічу та жіночу сторони; обов’язково звернути увагу на символи, що зображують самих молодят: вазон, калина, дуб, виноград, троянда, вінець, павичі, лебідь і лебідка, соколи, голуби та півні, а також сонце (у вигляді восьмикутної розетки) й вода (хвилясті лінії); небажано було вишивати зозулю чи соловейка (оскільки це могло призвести до самотності).
Знаковим стало представлення галицького рушника 1939 р., на якому зображена національна символіка, традиційні національні кольори, в якому – віра в кращу долю України. Інтерес юнаків виявився в низці поставлених запитань, а дівчата порівняли рушник із піснею, витканою чи вишитою на полотні. Вони вирішили вишивати кожна власну долю самостійно зі світлими думками й вірою в кращу долю України.
Тамара РАЄВИЧ,
доцент кафедри країнознавства
і міжнародних відносин
При використанні цієї інформації обов`язкове посилання на першоджерело