Війна, яку розпочала Росія в Україні, має всеохопний негативний вплив насамперед на стан її економіки. Причому обсяг уведених міжнародних санкцій безпрецедентний для країни-агресора не тільки в середньо- та довгостроковій перспективі, а й створює комплекс надзвичайних проблем, які виникли відразу. Власне, економічні санкції можливо ідентифікувати як «контртотальну економічну війну», що має як мінімум дві стратегічні цілі: нанесення незворотної критичної шкоди всій економіці Росії та стимулювання масового невдоволення населення внаслідок різкого падіння життєвого рівня.
Один із універсальних індикаторів ситуації – рівень девальвації національної валюти. Фактичне знецінення російського рубля становить майже 100 % (із 80 до 150 рублів за долар). Як наслідок – масова паніка у банківській сфері з боку населення, яке безуспішно намагається вилучити свої депозитні вклади. Штучні адміністративні перепони лише «підігрівають» тіньовий ринок готівкової валюти, яка одномоментно стала найдефіцитнішим товаром у Росії.
Повноцінною альтернативою повного відключення від системи SWIFT є інший фінансовий інструмент – санкції, які стосуються безпосередньо Центробанку Росії, зокрема блокування його валютних резервів (634 млрд в доларовому еквіваленті). Орієнтовно 50 % у структурі золотовалютних запасів (за даними Центробанку Росії станом на серпень 2021 року) становили долари, євро, фунти стерлінгів; решта – китайський юань і золото, яке проблематично реалізувати через ефект санкційного «рикошету». Реальний доступ до золотовалютних резервів існує лише в обсязі 1/3 загальної частки. Причому навіть цей факт не є вагомим чинником для «Morgan Stanley», фахівці якого з високою ймовірністю прогнозують дефолт Росії за зовнішніми фінансовими зобов’язаннями вже 15 квітня 2022 року. Вимоги до експортерів щодо обов’язково продажу 80 % валютної виручки суттєво не покращать ситуацію, оскільки незрозуміло чи буде власне надходити валюта в умовах глобальної ізоляції. Наразі нестійким компенсатором залишається лише варіант продажу газу та нафти в Китай, який глобально взаємопов’язаний із економікою США і також відчуває тиск із їхнього боку.
Критичні проблеми на фінансовому ринку генерують ефект «падаючого доміно»: кількість відомих світових компаній, які терміново виходять із ринку Росії, вже перевищує сотню, оскільки існують незворотні репутаційні ризики їхньої діяльності на «токсичному» ринку. Причому такі процеси відбуваються без прямих нормативних розпоряджень міжнародних інституцій. Водночас нівелюються промислові взаємозв’язки з іноземними контрагентами, руйнується стала логістика, що напрацьовувалася впродовж десятиліть. Як наслідок – відсутність сервісного обслуговування на внутрішньому ринку Росії щодо наявних товарів із боку провідних міжнародних компаній. Увесь ринок електроніки, автомобілів, IT-технологій перетворюється у т. зв. «б/у». Намагання реалізовувати економічну політику «імпортозаміщення» (наприклад, і у ВПК, і на побутовому рівні планується заміна тайванських напівпровідників на білоруські) характеризується лише іронічним «Back in USSR!».
Ринок цивільної авіації Росії також очікує катастрофічних наслідків, оскільки близько 90 % пасажирських літаків – у лізингу європейських компаній. Вони вимагають повернення літаків на аеродроми своїх країн водночас із припиненням технічного обслуговування виробниками.
Навіть у фундаментальних секторах російської економіки – сировинних ринках нафти та газу – очікуються суттєві проблеми. Зокрема, США та Великобританія оголосили односторонню відмову від закупівлі російських енергоносіїв.
Щодо наслідків для всієї економіки Росії доцільно навести оцінку російського олігарха О. Дерипаски: «Криза 1998 року помножена на три».
На основі наведеного вище можна зробити однозначний висновок: загалом економіка Росії на всіх рівнях відчує мультиплікативний ефект тотальної кризи, коли проблеми певної галузі формують проблеми в суміжних секторах, які водночас «затягують» інші національні індустрії. У населення Росії залишається лише безальтернативний шлях повної трансформації в СРСР зразка кінця 80-х – початку 90-х років.
Віталій РЕЙКІН,
доктор економічних наук,
професор кафедри менеджменту та адміністрування