Своїми враженнями про студентський обмін і семестр навчання у Поморській академії в Слупську поділилася студентка ІV курсу спеціальності «Міжнародна інформація» Анастасія Ткачук.
– Як дізналися про програму обміну?
– Зовсім випадково. Це історія про те, що варто слідкувати за спільнотою свого факультету. Адже саме там я натрапила на пост завідувача кафедри міжнародних комунікацій та політичного аналізу Антоніни Миколаївни Шуляк про можливість семестрового навчання у Слупську. Наступного дня подруга розповіла, що також читала його. Так і вирішили разом спробувати потрапити на програму.
– Наскільки важко було виконати умови програми?
– Як виявилось, умови не такі важкі, як ми думали. Звичайно, були сумніви щодо знання польської, адже близько двох років я майже не практикувалась у мовленні. Але поки чекала інформацію щодо зарахування, змогла підготуватись і виправити ситуацію. Звісно, не без допомоги наших викладачів, які надали матеріали для самостійного вивчення та пояснювали те, що важко давалося. Тут головним моментом було не боятися задавати ті питання, які тебе турбують.
– Що найбільше зацікавило в обміні?
– Можливість випробувати себе: пожити в іншій країні, побачити іншу культуру. Але все ж найцікавішим було порівняти українську та польську освіту; побачити, як проходить навчання, як спілкуються викладачі та студенти, як поляки проводять дозвілля; вивчити їх світогляд та етнічні особливості. Для мене такі речі, як новий досвід та коло спілкування, надзвичайно важливі, бо це те, що збагачує наш розум і душу.
– Як поєднувала навчання в СНУ імені Лесі Українки та Поморській академії?
– На жаль, в Поморській академії немає спеціальності, де б предмети хоча би частково співпадали з нашими, тому наприкінці в нас було дві сесії. Хоч у Польщі навчання досить насичене, намагалися виконувати завдання, які викладачі факультету міжнародних відносин СНУ імені Лесі Українки відправляли на електронну пошту. Дуже приємно, що вони поставились із розумінням і створили максимально комфортні умови, аби ми без особливих труднощів могли вивчати свої предмети. Тому друзям завжди раджу звертатися до викладачів і здавати всі завдання до сесії. Польська сесія, на щастя, закінчилася дуже добре. Викладачі неодноразово відзначали нас як дуже талановитих студентів і просили відправляти їм таких українців ще.
– Чи допомогли знання, здобуті під час навчання на спеціальності «Міжнародна інформація»?
– І тут хочу зазначити, що мій найбільший страх був невиправданим. Я дуже боялася, що ми не зможемо витримати конкуренцію і нам буде важко. І була приємно вражена, адже виявилося, що ми володіємо багатьма корисними навичками, на відміну від поляків. Важко було лише в період адаптації, який тривав упродовж перших двох тижнів. Насправді ті знання, які ми отримали під час навчання на факультеті міжнародних відносин, мабуть, не здобудеш у польських закладах вищої освіти. Ми вміємо вчитися, мобілізувати свої ресурси, швидко адаптовуватися до нового, не боїмося ставити питання і використовувати власні знання на практиці. Багато тієї інформації, яку ми освоїли вдома, стала нам у пригоді на заняттях. Навіть коли готувалися до презентацій із різних предметів, то неодноразово використовували матеріали наших викладачів. Тому рекомендую уважно сприймати все, чому вас навчають, адже невідомо, коли ця інформація може пригодитися.
– Чи змінилося світосприйняття після обміну?
– Насправді ця програма дала мені дуже багато. Я переоцінила такі поняття, як патріотизм і віра в майбутнє Батьківщини. Коли ти за декілька сотень кілометрів від дому, то кожна вісточка, кожна новина чи подія важливі. Навіть коли йшли по вулиці і десь краєчком вуха чули українську, то хотілось підійти й обійняти людину. Так дивно, але саме за кордоном починаєш розуміти ціну рідної домівки. Куди не поїдеш, як би там добре не було, ти будеш чужинцем. Люди будуть привітно усміхатися, допомагати, але відчуття, що ти не один із них, не полишатиме. Не можна бути патріотом і тікати від проблем. Не можна бути патріотом лише на словах. Можливо, в Україні не завжди просто, але тут усе рідне, все твоє. І якщо реалізуєш себе тут, то можеш із упевненістю говорити, що ти достойний громадянин і гідна людина. Найменше, що ми можемо зробити для нашої країни – це віддати їй свій талант, власні здібності, примножити її культуру та захистити від нападів, як фізичних, так і інформаційних. У нас океан можливостей, потрібно лише взяти на себе відповідальність за власне майбутнє і зрозуміти, що не Україна повинна дбати про нас, а ми про неї. Враховуючи, здавалося б, дрібниці. Кожен голос на виборах може стати вирішальним, кожен папірець чи урна відсортованого сміття – крок до чистоти та здорового життя тощо. Тут діє принцип, за яким попит породжує пропозицію, тому нарікати на владу та брак можливостей абсурдно. Свідома країна починається з тебе.
– Крім навчання, чим іще цікавишся?
– У вільний час люблю подорожувати. І саме після Польщі почала більше відвідувати міста України. Я побувала в багатьох відомих і цікавих місцях Європи, але ніде немає таких вокзалів, як у нас. І зараз можу сказати, що українські міста мають не менший шарм, ніж європейські столиці. І Київ, який ніколи не спить, і мальовничі Чернівці, і прогресивний Івано-Франківськ… Тут ще приємний фінансовий аспект, бо навіть стипендії вистачає, щоб поїхати.
Також дуже люблю книги, навіть недавно почала більше читати книг із спеціальності, певно, нарешті доросла до них. А ще театр, галереї сучасного мистецтва (до речі, в Україні вони особливо круті)... Коли ж, як не зараз, насолоджуватися життям?
Цінуйте те, що ви – українці. Будьте гідними дітьми своєї Батьківщини, тоді перед вами будуть відкриті всі шляхи. Не бійтеся нового досвіду, адже це те, що нас збагачує!
Відділ зв’язків із громадськістю
При використанні цієї інформації обов`язкове посилання на першоджерело